Субота, 21.09.2019, 07:34
Вітаю Вас Гість | RSS

Великомихайлівська ЦБС

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 22
Форма входу
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Великомихайлівщина в легендах і обрядах

Всі легенди, що побутують на території Великомихайлівського району, пов'язані з назвами населених пунктів.

Так, походження назви селища міського типу Цебрикове пов'язують і з символом достатку- повним цебром (відром). Німці-колоністи, які приїздили сюди в пошуках кращої долі, так і переклали назву поселення «Гофнунгсталь- Долина надії».

Цікавою є легенда про походження села Тростянець.

Давно-давно у гарній, мальовничій долині, серед квітучих пагорбів на березі невеликого озерця поселились три роботящі сім'ї. Жили вони дружно, разом обробляли землю, разом господарювали. Та коли підростали діти, стали думати, як поділити господарство,щоб було як приготувати за життя спадок кожному. Думали, думали - та й вирішили: поділити землю на три рівні стани, а вже кожна сім'я вирішуватиме, кому які наділи у спадок передавати.

Відтоді і почали називати село «Тристани- Тростянець».

Плосківчани розповідають про походження свого села ось таку легенду.

Було це тоді, коли чужинці нападали на люд православний, виганяли їх із рідної сім'ї. Тоді багато людей ходило по світу, шукаючи собі місця, де можна було б розпочати господарювати, не боячись, що тебе знов викинуть з рідної оселі. Прийшли шукачі щастя на нашу землю, огляділись навкруг. Перед ними відкрилась широка, плеската місцевість, яку ще донедавна плюндрували вороги. В криницях - отруєна вода, спалені поля, зрубані дерева. Та здалося людям, що земля ця просить не залишати її, залікувати рани, вичистити джерела. І люди залишились. Ставши на коліна, довго благали Господа, щоб благословив цей вибір і послав сил підняти сплюндровану землю. І Господь почув благання. Із землі почало бити чисте джерело з цілющою водою. Люди напилися святої води і відчули в собі силу небувалу: стали будувати хати, орати землю, прибирати спалені ліси. І віддячила їм земля щедрими врожаями. Досі живуть тут справжні хлібороби, які пишаються своїм селом Великим Плоским.

Село Орел

Коли людям почали давати землю для господарювання, сподобали 5господарів для себе гарну місцину на берегах ставків, що нагадували собою дівоче намисто, бо розкинулись в долині і зв'язувались один з одним невисокою, мало примітною греблею. Побудували землянки, схожі на копи, бо покрили лише свіжою травою, та й почали думати-гадати як розпочинати життя на новій місцевості. Посідали пізно ввечері на березі ставу і стали милуватись краєвидами, зафарбованими багряним сонцем, що повільно сідало за найближчу гору. Аж раптом ставом почулось лепетання могутніх крил. «Гляньте орел! Орел!»,- закричав хтось. Птах і справді був дуже схожим на орла, мав сильні широкі крила. Мабуть прилетів орел до чистих ставів поживитись чи напитись прохолодної води.

Орел все літав і літав то спускаючись до поверхні води, то піднімаючись високо вгору. Прекрасній гордий птах зачарував людей. І вирішили вони назвати село це - Орлом.

Хутір «Дурна бариня»

Неподалік від села Гребеники в долині віддавна був хутір. Жили в ньому з десяток сімей, що за кріпосництва належали якійсь пані. Жила вона за границею і лише користувалась доходами, отриманими від невеличкого господарства. Доки була молода – не хотіла їхати додому. Любила бали, вечірки, мала багато друзів, любила гарне вбрання та прикраси. Але коли стала старіти, поменшало запрошень на бали, а грошей,щоб самій влаштовувати розваги, не було. Тому вирішила поїхати на Батьківщину, щоб розпочати там нове життя. На гроші, що залишилися від бурхливої молодості, купила автомобіль, який працював на твердому паливі, одягла свій найкращий одяг, нап'ялила на голову креслатого капелюха з тонкою вуаллю і поїхала додому. Довго чи ні їхала вона, та ось замайоріла знайома місцевість. Ось дорога змійкою спускається вниз, а ось місток через потічок, а онде і хутір. Машина шалено гуркотіла, над нею піднімався чорний дим, а за нею здіймалась сіра курява. Люди на хуторі перестрашились. Ще б пак! Звичну тишу і благодать розірвало вщент якесь диво, що неслося з гори, несучи в собі пристарілу пані в величезному капелюсі! Але і те ще було не все! Наказала пані кожному, хто почує гавкіт собак у її маєтку, бігти мерщій туди, бо це могли бути злодії, що хотіли вкрасти її машину. Дурною та скаженою прозвали селяни бариню і відтоді хутір має таку ж назву.

Легенда про заховані дзвони.

Є в селі Гребеники церква. Вистояла вона нелегкі часи атеїзму, замальовувались її стіни лозунгами,закривались плакатами, та минає час, облуплюється нова фарба і з-під неї знов з докором в очах дивляться на кожного очі святих, вималювані в чудових фресках. За радянської влади захопили церкву більшовики і зробили сільраду.

Попередили селян, що будуть знімати дзвони з церкви, то щоб всі прийшли допомагати. Та вранці дзвонів не стало. Всі здивувались, як сталося, що важкі дзвони, немов крізь землю провалились. Особливо лютувала влада. Призначений голова з уповноваженими вже повідомили, що здадуть на переплавлення червоній армії стільки металу, а тут!.. Почали викликати по одному до контори. Та люди таємничо відповідали: «Де дзвони наші?Та, кажуть, що одна тут жіночка знає, де вони заховані, то її і шукайте!» Довго шукали,та так і не знайшли. І до цього часу запитайте гребениківців: « Де ваші дзвони з церкви?» Вони скажуть: «Десь в селі є жінка, яка знає де вони заховані. Її і спитайте .» Мабуть не час ще дзвони зі схованки витягувати.

Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2019