Ода Великій Михайлівці
Блакитне небо над курганом.
І в ньому жайворона спів.
Легкий туман над Кучурганом,
І запах квітнучих садів.
Не може бути, друзі милі,
Щоб на оцій, твоїй землі,
Митцями люди не родились
І трударями не росли.
Які тут зорі вечорами!
Які оркестри цвіркунів?
Якого б іншого ще храму
Ти в світі бачити хотів?!
Щасливий той, хто народився
Серед оцих гаїв і трав.
І я тут ріс, і я тут вчився,
І я людиною тут став.
СОРОК ПЕРВЫЙ
Уж Кремль виднеется в бинокли.
Смоленск и Киев позади.
А их по прежнему так много
Славян суровых впереди.
Сама природа краснозвездных
К себе под крылышко взяла:
Таких морозов диких, грозных
Еще не видела земля.
Куда пойдешь в шинельке, малый?
Какую крепость тут возьмёшь?
Не «Дойчланд, Дойчланд юбер аллее».
А похоронную споешь.
А нам так верилось Адольфу:
—Возьмем Россию до зимы...
Коль от снарядов не подохнем,
То от морозов, точно, мы.
Где тут рассчитывать на жалость?
Зияют, как могилы рвы...
А в рейхе звонко штамповалась
Медаль «За взятие Москвы».
СИЛЬНА УКРАЇНА
Ще не було в світі сили,
Щоб мою країну
На ніщо перетворили,
Неньку Україну.
Намагались зовсім стерти
Її вороженьки.
Та немає в світі смерті
Для моєї неньки.
І не буду, і не буде:
Господь знає краще:
Помирають хіба люди,
А народ — нізащо!
Ми куєм своє майбутнє
Міцне, дуже, сильне.
І веде нас, наші будні
Стяг жовто-блакитний.
